Зелені проти Зеленського

13.04.2019

Президентські вибори 2019 року стали випробуванням на громадянську зрілість українського суспільства.
Підсумки участі ряду політичних партій у першому турі виборів наочно підтвердили, що ідеологія націоналізму в сучасних умовах не є чинником згуртування політичної нації. Обстоювання національних інтересів та ідеологія націоналізму не є тотожними поняттями, а смолоскипні марші в сучасному глобалізованому світі не торують шлях у краще майбутнє.
Зелені переконані, що стрижнем об’єднуючої національної ідеї має бути спільна екологічна відповідальність і екологічна солідарність задля відвернення масштабних загроз довкіллю. Однак, екологічні виклики сьогодення залишились поза увагою всіх без винятку кандидатів. Фрагментарні згадки про довкілля в програмах окремих учасників президентських перегонів ніяк не компенсують загальної відсутності розуміння пріоритетності впровадження інтегрованої екологічної політики, системної протидії зміні клімату, переходу до екологічно збалансованого виробництва і споживання, тощо.
Критично важливу роль у формуванні електоральних симпатій відіграли маніпулятивні медіа-технології, спрямовані на закріплення в масовій свідомості хибних уявлень як про окремі персоналії, так і про саму сутність демократичного розвитку. Чинний Президент став об’єктом масштабної цілеспрямованої кампанії з дискредитації, в ході якої на нього покладається відповідальність за сукупні наслідки діяльності всіх без винятку гілок влади, державних органів, установ і посадовців на яких він не має безпосереднього впливу, зокрема, не може підмінити собою антикорупційні та інші правоохоронні органи.
Президент представляє державу, однак не уособлює її, про що варто пам’ятати, зокрема, прихильникам кандидата Зеленського, котрий, в разі обрання, збирається робити те, що далеко виходить за рамки власне президентських повноважень.
Попри високі шанси на обрання пана Зеленського, широкий загал досі не має уявлення про його бачення моделі розвитку країни, шляхів протидії зовнішній агресії і пріоритетів зовнішньої політики, інструментів соціально-економічного розвитку, тощо. Ухиляючись від публічних дебатів і прямих контактів із виборцями він залишає без відповіді низку життєво важливих для суспільства питань. Зрештою, залишаються загадкою самі причини, що раптово спонукали людину, котра ніколи не займалася ані політичною, ані громадською діяльністю, не працювала у владних структурах, не є лідером громадської думки чи моральним авторитетом претендувати на вищу державну посаду. 
Досвід і компетентність особи, що обійматиме наступні п’ять років посаду Президента, спроможність відповідально і кваліфіковано використовувати передбачені Конституцією повноваження для належного захисту національних інтересів матимуть доленосне значення для нашої країни.
Відтак пан Зеленський не є прийнятною альтернативою діючому Президенту, котрий, за всіх помилок і негараздів, ефективно обстоює національні інтереси в умовах зовнішньої агресії, неухильно тримається курсу євроінтеграції, сприяє розвитку інститутів громадянського суспільства та зміцненню засад народовладдя, свідченням чого є сам перебіг виборчої кампанії.
Зелені проти Зеленського, оскільки немає жодних реальних підстав пов’язувати його ймовірне президентство із кращим майбутнім України.
Незалежно від особи переможця, важливе значення матиме наявність дієвих механізмів суспільного контролю за належним виконанням президентських функцій. Тож Зелені закликають чинного Президента, ще до проведення другого туру виборів, внести до ВР, як невідкладний, проект Закону про імпічмент. А виборців — керуватися здоровим глуздом роблячи вибір, котрий вплине на життя кожного з них.