Сергій Курикін: Зелених справедливо відносять до лівих політичних сил

19.12.2018

Прес-служба Партії Зелених України поспілкувалась з Секретарем   ПЗУ з ідеологічних питань Сергієм Курикіним   про місце Зелених сил на політичній карті світу.

–  Чи справедливо відносити Зелених до лівої частини політичного спектру? Якщо так, то чому?

– Так, Зелених справедливо відносять до лівих сил, оскільки об’єднуючою ознакою  лівих є пріоритетність питань соціальної справедливості, дотримання принципів рівності громадян, і саме це відображено у програмних документах Зелених всього світу. Справедливість, рівність, демократія, дотримання громадянських прав та свобод – ці питання для Зелених є не менш важливими, ніж захист довкілля.

Якщо говорити про складові зеленої ідеології, то можна виділити принаймні три основних частини:

  1. Природоохоронна, яка спонукає просування ідей сталого (екологічно збалансованого) розвитку і екологічно дружнього реформування економіки
  2. Соціальна справедливість, рівність та народовладдя.
  3. Ненасильство. Неприйняття насилля (як фізичного, так і морального) в будь-яких формах і проявах, утисків громадянських прав, силового розв’язання конфліктних ситуацій, мілітаризму.  

Такий комплекс ідей сформувався історично, і щоб зрозуміти його походження, треба зазирнути у не дуже сиву давнину, а точніше у 60-ті роки минулого сторіччя, коли Європу і США сколихнули масові протести. Підґрунтям стали протиріччя  та суперечності, що накопичились в тогочасних  суспільствах і досягли  критичної  межі. На вулиці вийшла переважно студентська молодь, що протестувала проти обмеження демократичних прав, зростаючого майнового розшарування, відсутності життєвих перспектив, забруднення довкілля, мілітаризації та війни. Каталізатором протестів, зокрема у США, стала війна у В’єтнамі, яка викликала протести по всьому світі. Ці чинники та суспільне невдоволення ними, призвели до формування так званого «Нового лівого руху». І хоч серед його учасників були, як я вже казав, здебільшого студенти, свій внесок у формування цінностей цього руху зробили і популярні на той час філософи на кшталт Жан-Поля Сартра чи Герберта Маркузе.

Тож у 1968-му році «нові ліві» заявили про себе низкою протестів в різних країнах. Європа, якою ми її бачимо сьогодні – Європа демократичних цінностей, сформувалася саме як результат цих протестів.  На хвилі Нового лівого руху на початку 1970-х років  сформувалися і перші  Зелені партії. Власне, політичні біографії таких лідерів Зелених як Йошка Фішер, екс-віце-канцлер Німеччини у складі коаліційного уряду соціал-демократів і Зелених, або Даніель Кон-Бендіт, що багато років був співголовою Фракції Зелених у Європарламенті, розпочалися саме тоді, у травні 1968, на вуличних барикадах.

Для людини, яка поверхово цікавилась Зеленими партіями, вони залишаться виключно захисниками довкілля, в той час як місія Зелених ширша –-формування нової, соціально справедливої та екологічно дружньої моделі забезпечення суспільних потреб. Екологічна відповідальність розглядається Зеленими як невід’ємна складова соціальної відповідальності, яка має виявляти себе не в поодиноких актах доброчинності з боку бізнесу, а в постійному узгодженні економічних інтересів із  природоохоронними, адже екологічні проблеми є наслідком саме господарської діяльності.

Питання рівності та справедливості, як точка дотику Зелених та інших лівих сил  у різні роки у різних країнах,  уможливили коаліції Зелених та соціал-демократичних партій. Такі коаліції надали можливість формувати уряди не лише у Німеччині, але й у Швеції, Фінляндії, ряді інших країн.

У Франції коаліція «Плюралістична  ліва», яка формувала уряд в 1997-2002 роках, складалася з Соціалістичної партії та її союзників, включаючи «Зелених» і Французької комуністичної партії. Партія «Європа Екологія Зелені» увійшла і в уряд соціаліста Жана-Марка Ейро.